Мовні терміни у віршах
Фонетика
Акровірш
Фактично, все звучить, та нас
цікавлять звуки мови,
Отож, приєднуйтесь до дружньої розумної розмови.
НЕ вивчиш мови, як загубиш звук хоча б один.
ТИпамятай науку цю сьогодні і завжди.
Конкретно, «фон» - це звук. Наука ж ця – яка?
А ми вже знаємо, що це – фонетика.
Звуки мови – наче
птахи навесні.
Всіх співучих ми
назвемо голосні,
А також глухі є й
радісно дзвінкі.
Їх ще можна
розділити на тверді й мякі.
Вивчимо ми для
початку голосні,
Щоб співати
голосно весняні пісні:
[а] – завжди чіткий, широкий, добрий звук,
[о] – у слові може зазнавати сотні мук,
[у] – здивований, у пісні соковитий,
[і] – слабенький, ніжно-сумовитий,
[є]—крикливий, справжній горлопан,
[и]—товстий, вельможний звукопан.
Щоб грамотно писати, орфограму слід знати
1.ОРФОграма – буква чи буквений знак.
Грамотієм бути –
це не просто так,
Адже треба сотні
правил вивчити, щоб знати,
Фактом знань
помилки всі попереджати.
Істину знайду я
лиш тоді свою,
Якщо буду знати
орфографію.
2.Моде кожен
правила ці знати,
(’)
Якщо вміє м’які
звуки в слові відшукати,
«КИт» і «кіт» -
десь звук пом’кшено звучить.
Його знаючи, ви
після «к» цей знак ніколине пишіть.
ЗНАєш м’які
звуки? Значить ти в фонетиці – мастак.
Кожного
стосується: лиш після них писати можна м’який знак:
[з’] –
ой, впадеш – високо ж бо не лізь;
[с’] – щось
знайдеш – частіше лиш нагнись;
[д’] – як
стомився, краще десь присядь;
[т’] – не пусте
даремно сили ти не трать;
[ц’] – і ні перед
ким ніде не падай ниць;
[л’]– навіть
сталь тоді не подолає твою міць;
[н’]–знань тепер
одержав ти ще більше з легкої
Руки, бо
дізнався: у нашій мові лише 7 звуків м’яких.
Апостроф
3.А в таких
словах ,як: «в’ється»,
«Пам’ять»,
«верф’ю», «п’ять» і «б’ється»,
«Об’їздний» -
пиши значок –
Серед букв немов
гачок,
Тож перед я,ю,ї,є
(Рішення прийми
своє) –
Один звук –
значка нема.
Факт: хоч «свято»
, та дарма…
Із твердими він
вживається
І апострофом
називається.
Будується мова на
основі слова
Можна вивчити
успішно звуки і склади –
Результаті будуть
добрі не завжди.
Фактом є: морфеми
треба знати,
Енергійно їх у
слові виділяти.
МІж вами я знайду, напевно, мастака?
КАжи мій друже:
будова слова – це по-іншому – морфема.
Якщо змінне
слово, ти його зміни
І закінчення уміло
відітни.
А в основі корень
відшукай.
« Україна » -
значить, корінь – « край ».
Префікс – у, він
перед коренем стоїть.
Ну, а суфікс –
після корення – велить:
Добре
розібратись: - н – чи – ін - ,
Адже дуже
необхідний в словотворі він.
І , до речі, в мене
пісенька готова
Про морфеми і
будову слова.
Вам, мабуть,
набридло вже читати?
Я вам пропоную
заспівати:
Скатертиною
доріжка стелиться у полі,
Там вагон
блакитний котиться поволі.
Ми його із
вдячністю згадаємо
Й про будову
слова заспіваємо.
Будова слова
Частини слова
Все можна на
частини розділити:
Рік – місяцями,
тиждень – днями.
У слові теж
частини є,
Хто вчить, той
завжди пізнає,
Що префікс,
корінь, суфікс –
Це основа.
А поряд щей
закінчення стоїть,
Щоб показати
зміну форми слова.
Корінь
Ти чув слова:
садити, садівник,
Посадка, сад,
малесенький садочок?
Якщо ти чув,
скажи, що спільне в них
Єднає всі слова в
один клубочок?
Звичайно, це
частина – сад,
Що коренем у
слові просто зветься.
А корінь,
пам’ятайте, - головне,
Без нього квітка
вам не посміхнеться,
І не розквітне
буйно сад,
І дерево не
розів’ється.
Без кореня і
слова не виходить,
Бо корінь – це
частина головна,
Він спільне
значення в собі містить,
Єднає в один ряд
споріднені слова.
Префікс і суфікс
А щоб нові слова
з’явились,
То в кореня і
друзі появились.
Це префікс й
суфікс
Поруч раді стати.
Префікс – по
переду,
А щоб же не
відстати,
Суфікс по заду
кореня вчепився,
Нові слова
творить і він теж умудрився.
Був сад великий,
став малий садочок.
Дорослим був наш
син, а став синочок.
А префікс теж на
вигадки гаразд,
Із лісу – проліс
зробив ураз.
Ділити треба –
префікс розділив,
Приніс, роздав,
віддав, всіх помирив.
Ці два брати в
словах у нас живуть,
Якщо слова ти
твориш, не забудь,
Поклич цих друзів
завжди на підмогу,
Вони тобі дадуть
належну допомогу.
ЛЕКСИКА
Пряме й переносне значення слова
Сонце сходить і
сміється,
Вітер з хмарою
гуляє,
А весна з зимою
б’ється,
Сон колише
немовля.
Засинає вночі
річка,
І мала
перепеличка вже десятий баче сон.
Все вам
зрозуміло, діти?
Це ми зможем
зрозуміти,
Якщо будем мову
вчити.
Значення пряме
буває,
Кожен його добре
знає:
Люди вчаться і
працюють
Плачуть,
стогнуть, дім будують,
Ходять, бігають,
кричать,
Пишуть, сплять, сидять,
мовчать.
Якщо ці слова
забрати
Й образності їм
набрати,
І ввести їм у
життя –
Переносне
значення.
Плаче, тужить
вітер в полі,
Розмовляють там
тополі,
І земля під
снігом спить,
Сонце сіло
відпочить,
Місяць вийшов
підсобить.
Ніч вкриває все пеленою,
Квітка вмилася
росою
І чека нового
дня.
Нам потрібні ці
знання,
Щоб слова вживати
вміти,
Краще мову
розуміти.
СИНОНІМИ
Ми – хоробрі, ми
– сміливі.
Ми – безстрашні,
не лякливі.
Нас синонімами
звуть,
Ми вам скажем
путь,
Доріжку, стежку,
шлях
У мудру книжку.
Книжку – мова
величають,
В ній синоніми
вивчають.
АНТОНІМИ
Ми всі горді,
незалежні,
Абсолютно
протилежні.
Ми – антоніми
завзяті,
Треба нас
запам’ятати:
Ми солодкі і
гіркі,
Ми високі і
низькі,
Ми ледачі й
працьовиті.
Ми завжди у мові,
діти!
Омоніми живуть у
мові,
Вони однаково
звучать,
Та різне значення
лексичне
Умійте друзі,
розрізнять!
МОРФОЛОГІЯ – ЧАСТИНА МОВИ; ІМЕННІ – НАЙКРАЩІ ДЛЯ РОЗМОВИ
1.
МОРФ
– частинка не простаа,
а – усеньке слово.
Отже, вчити ці слова ми будем науково:
Логіка нам допоможе, наукове бачення,
Граматичне, і лексичне, й синтаксичне значення.
Із наукою цією подружуся міцно я.
Ясно вже що за наука – Морфологія!
2.
ІМЕна
на світі мають всі навкруг ,
Незалежно, хто чи
що це: друг або недруг.
НИми
відрізняємось, без імені – ти зник.
Кажуть, що це
слово називається іменник.
3.
ПРИкмет,
чи ознак, у предметі є завжди багато.
Конткетно, це колір, і розмір і смак – треба знати.
Мета їх: чітким щоб він був і яскравим.
Тож «чий?» і «який?» - запитання поставим.
НИм знехтуєш – стане убогим іменник.
Коли
мову вчиш, вивчай добре прикметник.
4.ЧИСел так багато є у нашій мові.
Лік аж до мільярда – дуже загадковий.
І в лічбі порядок мусимо ми знати,
Враз все полічити і провідміняти.
НИні математика в житті важливий чинник.
Краще її знатимем, як вивчимо числівник!
5. За ім’ям давно сумую я своїм.
Ймення має кожен у мовній сім’ї.
МЕні залишається в мові вам служити.
Ні на мить не зможете без мене ви прожити.
НИзько мені кланяється навіть сам іменник.
Кажу: «Замість імені», то, значить, я – займенник!
ВІДМІНКИ І ВІДМІНИ НЕ ПЛУТАЙТЕ ВІДНИНІ
Не знаючи спочинку,
Вивчай, друже, відмінки.
Поставлю запитання –
Ти ж виконай завдання:
Відмінки визнач всі,
А в мові їх аж сім.
Дотепно їх назвали,
Щоб ви запам’ятали.
У НАЗИВНОГО все – все є: хто? Що?
А РОДОВИЙ не має: кого? Чого?
ДАВАЛЬНИЙ тільки віддає: кому? Чому?
ЗНАХІДНИЙ щось шукає: кого? Що?
ОРУДНИЙ забавляється: ким? Чим?
МІСЦЕВИЙ скрізь ховається: у кому? У чому?
А КЛИЧНИЙ зве до школи ,
Він не мовчить ніколи!
Іменники по згоді
У групі при нагоді
Взяли – і об’єднали, щоб ми відміни знали,
Обдумавши як слід
Закінчення і рід.
Тепер їх всіх - чотири,
Й живуть вони у мирі.
3)Не любить змій-чаклун людей,
Бо вони все знають,
І предмети всі навколо якось називають,
Вирішив всі знання в нас відібрати:
« Лише я один на світі буду усе знати ».
Люди вранці розплющили очі
І зрозуміли, що хтось їм наврочив.
Ніхто в своїх кімнатах не міг нічого упізнати,
Виглядають у вікно – незнайоме все воно.
Що це дзвеніло і нас розбудило?
Від нього лиш чути – тік-так і тік-так,
Ой, що це, а хто це – не взнають ніяк.
Захотілось їсти – на що ж його сісти?
Хочеш повір мені, хочеш не вір –
Не може ніхто навіть вийти надвір.
Потрапили всі в якесь дивне кільце,
Ой, що це? Ой, хто це? І це, і оце?
Що це росте під вікном на дворі?
Хто це літає високо вгорі?
Не можуть навколо нічого впізнати,
Хочеться людям плакать, кричати.
Хто це і що це – великий секрет,
Загубив свою назву кожен предмет.
Дружно давайте ти, він і я
Вернемо предмету назву й ім’я.
На виручку прийде до тебе й до мене
Наш давній знайомий,
Кмітливий – Іменник.
Відкриє відразу тобі і мені
Нам дуже потрібні слова чарівні:
Книжка, дошка, кабінет,
Печиво, повидло, мед –
Кожен з них – це є предмет.
Іменник вірних друзів має,
На питання хто? Що? Відповідає,
Власні і загальні назви означає.
А ще істоти, неістоти може називати,
Рід, відміну, групу мати.
Змінюватись також може,
Бо має відмінків-братів,
А однина і множина
Для Іменника – сестра.
Ось такий Іменник наш маленький,
Мови синочок рідненький.
ВІДМІНКИ ІМЕННИКІВ
До Іменника в гостину
Завітала вся родина.
Мов пелюстки у барвінка,
Розмістилися відмінки.
Місця вистачило всім,
А було їх рівно – сім.
Перший брат був головний,
Звався гордо – НАЗИВНИЙ.
Хто? І Що? Він завжди знав,
Предметів назви пам’ятав.
Другий братець – РОДОВИЙ.
Був з них дуже діловий,
Міг він навіть загордитись,
Бо не було в братів ні в кого
Лавки, шинку чи крамниці,
А у нього це було,
І не де-небудь – в столиці.
І кого лиш не було там –
Безліч різного народу:
Водія машин, пілота,
Вершника і пішохода.
Чого там тільки не було:
Цукерок, печива, пампушок
Всі йшли вони до кого?
До відмінка Родового.
Бо хіба ж не діловий
Був відмінок Родовий?
Третій брат – феноменальний,
Ім’я щедре мав – ДАВАЛЬНИЙ.
Він ніколи і нічому
Не відмовить ні у чому:
Чоловіку, звіру, птиці,
Горобцеві і синиці,
Дереву, грубу, суниці
Приготовані гостинці.
Всіх похвал найвищих гідний
Був четвертий брат – ЗНАХІДНИЙ.
У біді він будь-кого,
У нещасті – будь-що,
Виручать спішить бігом
Братець всюдисущий –
Чи до зайчика в капкані,
Чи рибину на гачку –
Вдень, вночі і на світанні
Він спішить на виручку.
Шлях життєвий
Дуже трудний
Вибрав п’ятий брат – ОРУДНИЙ.
Ким лише не працював,
Як лише не мудрував:
Лікарем та інженером,
Продавцем або шофером,
Був солдатом, офіцером,
Футболістом і боксером.
У ворота б’є м’ячем
Захищає край мечем,
Треба правити комбайном –
Він туди біжить негайно.
По дорозі по кільцевій
Ходить шостий брат – МІСЦЕВИЙ.
В капелюсі, при валізі
Він лишається на місці.
Він не їздить ні на кому
Він не їздить ні на чому!
Мабуть він не знає втоми;
Пропадає десь довічно
Сьомий брат – відмінок КЛИЧНИЙ.
Всі гукають: «Брате, брате!»
Де ж це він? Всі хочуть знати.
Всі гукають: «Друже, друже!»
Бачить хочуть його дуже.
Ось зібралися усі
Сім братів – відмінків сім.
Бережуть, мов Білосніжку,
Мову нашу з вами ніжну.
ПРИКМЕТНИК
І знов підступний чарівник
Недобрим задумом проник,
І ось слова сказав він грізні:
-
Не
хочу, щоб були всі різні,
А щоб
однакові були
Машини,
люди і столи.
Усіх я хочу
покарати,
Усіх
перетворю в квадрати.
Перетворю я
сонце у квадрат,
Немов
віконце.
Не хмари по
небу будуть літати,
А тільки
квадрати, самі лиш квадрати.
А вітер не
листя буде зривати,
А лише
квадрати, тільки квадрати.
Машини усі
тепер будуть стояти,
Бо замість
коліс у них будуть квадрати,
Люди на
роботів усі будуть схожі,
Тож будуть
лякатись себе перехожі,
І очі
квадратні їх з жахом побачать,
Що звірі і
птахи – квадрати ходячі.
Зачарованим
предметом
Повернути
їх прикмети
Поспіша
чимдуж Прикметник.
Він нас
правила навчить,
Чаклуна він
теж провчить.
У кожного
предмета
Своя ознака
є, своя прикмета.
Який? Яка?
Яке? Які?
За
розміром, за кольором,
Вагою,
довжиною й шириною.
Все це знає
наш прикметник.
ДІЄСЛОВО
Змій-чаклун
не їв, не спав
Нові чари
готував,
Чар таких
ніхто на світі
Ще не бачив
і не знав.
А коли
приготував,
Грізним
голосом сказав:
-
Всі
предмети на землі –
І великі і
малі,
Білі,
чорні, сині… зупиніться нині.
І цих чарів
сили
Враз все
зупинили.
Кінь підняв
передні ноги –
Й не
торкнувся більш дороги.
Ліфти всі
позастрягали,
Люди мов
позасинали,-
Хтось із
чашкою в руці,
Хтось із
милом на лиці.
Краплі
дощику висять,
До землі їм
не дістать.
От яке
накликав лихо –
Стало
скрізь на диво тихо.
Пароплави
не гудуть,
Поїзди все
не ідуть.
Сонце мов
закам’яніло,
Так і на
місці і висіло.
І було не
зрозуміло,
Чи воно
комусь світило.
І настала
дивна річ –
День на
дворі, а чи ніч?!
І дорослі
всі і діти
Розучились
щось робити.
Як же чари
ці розбити?
Що ж
робити? Що робити?
Хто
предметам допоможе,
Дію
повернути зможе?
Є таке
чудове слово,
Зветься просто…
Дієслово!
ЗАЙМЕННИК
Іменник втомився від праці важкої
І зачинився у спальнім покої,
Предмети втомився вже він називати
І вирішив трохи поспати.
Йому було лиш тільки треба
Когось залишить замість себе.
Розпорядився одразу іменник:
-
Займе
моя місце братець – ЗАЙМЕННИК.
Та от Займенник нізащо
Не міг назвати Хто і Що.
Йому іменник повелів
Не називати слів,
А тільки лиш на них вказати:
Я, ми, він, вони, той, оцей,
ніхто, ніщо,
Весь, себе, ніякий, це, твій,
ваш,
Котрий і кожний… -
Всі займенники лиш можуть
На предмет, ознаки вказати,
Та не в змозі їх назвати.
НЕПОВНІ РЕЧЕННЯ
Ось живуть в країні мовній
Інші речення – неповні.
Їм зайві члени не потрібні,
Пропущені вони.
А щоб зміст був зрозумілий,
Їх можна відтворить.
Усім допомагають,
Повторів уникають.
Їх вживають у розмові,
Скромні речення – неповні.
НЕПОВНІ РЕЧЕННЯ
Чудова наша мова,
Калинова, бурштинова.
І як зірка вона сяє,
Тим, хто наполегливо її
вивчає.
Ось розглянемо такі
Ніби речення й прості.
-
Що, -
ви скажете, - вивчати?
Прочитать і записати.
Але є у нашій мові
Прості речення не повні.
У діалогах їх вживають
І повторів уникають.
В мові вони допомагають
Виділити основне,
Можуть навіть входить у
складне.
Ось такі вони «шановні»
Дивні речення не повні.
ОДНОРІДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ
У реченні є члени рідні,
Вони звуться однорідні.
Незалежні й рівноправні,
Вони браття гарні, ставні.
На одне питання відповідають,
Непоширені й поширенні
бувають.
Ще важливо пам’ятати –
Для того, щоб їх поєднати,
Три види зв’язку треба знати,
Правильно у вимові вживати.
Браття дружно всі живуть,
Кому в помічниці ждуть,
А сполучники сурядні
Подружитись з ними раді.
Ось які цікаві члени речення –
брати,
Треба, щоби їх вивчали він, і
я, і ти.
ЗВЕРТАННЯ
Є у війську членів речень
Одне горде звання.
Що, цікаво? Так, до речі,
Його звуть Звертання.
Всіх гукає, спонукає,
Але хитрість одну має
(Встановили ми практично):
Не пов’язане з членами речення
граматично.
Та без друзів все ж не можна
Обійтися в світі.
Всі це знають: і дорослі,
І маленькі діти.
То іменник полюбляє
В кличному відмінку
До товариша Звертання
Завітати у гостину.
І у тому війську
Може крокувать
Воно на початку,
Навіть в кінці стать.
Тоді знаки розділові,
Пунктуації доньки чудові,
Разом з Окликом й Питанням
Спішать виділить Звертання.
А якщо Звертання раптом
Стане в середину,
Комами з обох боків
Виділить себе (по чину).
Пауза та інтонація
Йому допомагають,
В усному мовленні
Звертання виділяють.
Все це треба пам’ятати,
Помилок не допускати.
-
А у
мене ніколи не було друзів, - зітхнуло Звертання.
Вирішило воно знайти собі
товариша. Недовго думаючи, вирушило у дорогу. Довго йшло, втомилося, сіло в
затінку відпочити. Аж бачить – іде по галявинці якесь слово й наспівує:
Я маленьке слово,
Звуть мене вставне,
Маю різне значення,
Живу собі одне.
Хочу друзів мати,
Щоб разом крокувати.
Побачивши Звертання, слово зупинилось.
Немає коментарів:
Дописати коментар